Судити чи не судити

 Короткий екзегетичний аналіз слів Христа «Не судіть, щоб і вас не судили» (Матвія 7:1–5) 

1. Текст і його контекст

«Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам. І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш?... Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого» (Матв. 7:1–5).

 Ці слова стоять у серці Нагірної проповіді, де Христос описує праведність, вищу за фарисейську. Тому заклик «не судіть» — не про байдужість до добра і зла, а про внутрішнє налаштування серця учня. Паралельне місце в Луки 6:37 підтверджує зміст: «Не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам». Тут «судити» поставлено в один ряд з «осуджувати» і протиставлено «прощати». 

2. Ключове слово: κρίνω (krinō)

Грецьке дієслово κρίνω (krinō) саме по собі багатозначне, і саме тому цей текст так легко зрозуміти неправильно. Воно означає «розділяти, розрізняти, зважувати, приймати рішення, формувати думку». Як зазначено у вихідному документі, це слово має щонайменше три значення:
- юридичне — судочинство, винесення офіційного вироку (напр. Дії 25:25);
- нейтральне — розмірковувати, розсудити, дійти висновку (1 Кор. 5:3; Лк. 7:43 «розсудив ти правдиво»; 1 Кор. 10:15 «судіть самі»);
- негативне — коли людина, яка не має на те ні влади, ні права, засуджує, виносить вирок, звинувачує ближнього (Матв. 7:1; Як. 4:11–12).

У Матвія 7:1 Христос забороняє не здатність розрізняти (це дар Божий), а саме третє, негативне значення — осуд. Тому в українському перекладі корисно тримати різницю між «судити/розсуджувати» і «осуджувати».

3. Граматика заборони

Наказ «не судіть» (μὴ κρίνετε) стоїть у теперішньому наказовому способі із запереченням μή. Така конструкція грецькою зазвичай означає не просто «не починайте», а «перестаньте робити те, що вже робите». Тобто Христос звертається до людей, які вже мають звичку осуджувати, і кличе її припинити. Це наказ про постійне налаштування серця, а не разова заборона.

4. «Яким судом… якою мірою»: принцип взаємності і Божий суд

Вірш 2 пояснює мотив: «яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам». Дієслова «осудять» і «відміряють» стоять у пасиві — це так званий «божественний пасив» (divine passive), де прихованим виконавцем дії є Бог. Отже, міра, якою людина осуджує інших, стане мірою, якою Бог оцінюватиме її саму.

Образ «міри» узятий із торгівлі й господарства (мірка зерна) і перегукується з рабиністичним принципом «міра за міру»: як людина ставиться до ближнього, так відміряється й їй. Христос піднімає цей принцип до рівня остаточного, есхатологічного Божого суду (пор. Як. 2:13; Рим. 2:1–6).

5. Колода і скалка: осуд як лицемірство

Продовження (вірші 3–5) розкриває корінь осуду — лицемірство. Осудник добре бачить «заскалку» (маленьку тріску) в оці брата, але не помічає «колоди» у власному. Христос називає його прямо: «лицеміре». Це «оптична ілюзія лицемірства»: власний гріх завжди здається меншим, а чужий — більшим. Тому шлях виправлення один: «вийми перше колоду із власного ока» — почни із суду над собою (пор. 1 Кор. 11:31: «Бо коли б ми самі судили себе, то засуджені ми не були б»).

Важливо, що Христос не скасовує допомоги братові («а потім побачиш, як вийняти заскалку»). Мета — не мовчазна байдужість, а очищене серце, здатне допомогти без зверхності. 

6. Що НЕ є осудом

Ключове розрізнення, на якому наголошує документ: заборона осуду не означає відмови від будь-яких суджень. «Не судити» не означає перестати розрізняти добро і зло, правду і брехню. Осудом НЕ є:
- назвати речі своїми іменами;
- кваліфікувати гріх або злочин як гріх і злочин;
- розрізняти добро і зло, правду і брехню;
- розмірковувати про наслідки невірних вчинків інших людей.

 Здатність судити (розрізняти) — це дар Божий. Осуд починається тоді, коли судження переростає у зверхнє засудження особи, приправлене заздрістю, образою чи гордістю. У питанні осуду важливо не стільки що саме сказано, скільки з яким серцем це сказано.

7. Практичні висновки

Спираючись на текст і на розбір у проповіді «Судити чи не судити або ознаки осуду», можна виділити такі практичні орієнтири. 

Як судив Ісус (взірець)

 - співпереживання та емпатія до грішника;
- презумпція доброї волі, а не поспішні мотиви;
- щире бажання відновити людину, а не «списати» її;
- усвідомлення цінності самої людини й розрізнення її особистості та її недоліків.

Стережімося (ознаки осуду)

 - «списувати» людину, виносити їй вирок, позбавляти права на покаяння та виправлення;
- робити поспішні, передчасні, неправдиві судження, приписувати діям надумані мотиви;
- судити з гордості, зневаги, упередження, суб’єктивізму та браку співчуття — тобто уподібнюватися фарисеям;
- осуджувати «інакшість» у непринципових речах — смаки, вподобання, зовнішність (Рим. 14:3–5, 10, 13; Кол. 2:16). 

Памʼятаймо

Бог, маючи повне право осудити світ, послав Сина не судити, а спасти світ (Ів. 3:17–18). Остаточний суд належить лише Богові — Єдиному Законодавцеві й Судді (Як. 4:11–12), бо лише Він бачить серце людини. Тому брати на себе роль судді означає перебирати Божу прерогативу. Замість того, щоб судити ближнього, учень покликаний судити насамперед самого себе — свої мотиви та вчинки — і ставитися до інших з тією ж милістю, яку сам отримав від Бога.